Вона хотіла здаватись дорослою

Вона  хотіла  здаватись  дорослою,
взувала  мамині  туфлі.
В  квартирі  ходила  простоволосою,
малювала  яскраво  губи.
Перлини  коштовні  спадали  манірливо,
ховаючись  в  ямці  на  шиї.
А  погляд  пекучий,  водночас  довірливий
з  люстерком  зливався  красиво.

Щовечора  бавилась  в  ніжну  дружину,
цілуючи  в  щічку  ведмедика.
У  ній  заховалась  маленька  пружина,
що  вправно  носилася  з  віником.
А  зранку  сніданок  із  чаєм  на  блюдці
приносила  в  ліжко  до  матері.
Ні  пари  із  вуст,  тихенькими  кроками
верталась  в  кімнату  доспати.

Роки  за  роками,  і  сни  вже  доросліші,
немає  того  ведмежати.
Та  тільки  нікого  не  кличе  у  гості,
й  сама  не  виходить  гуляти.
Закинула  в  шафу  всю  мамину  одіж,
і  перли,  що  були  магнітом.
Вуста  не    червоні,  і  погляд  понурий,
в  люстерці  себе  не  впізнати.

Зарано  дорослою  стала,  напевно,
забувши  про  радість  дитинства.
І  хвора  матуся  ні  в  чому  ж  не  винна,
та  досі  все  жахами  сниться.
Сніданку  немає,  обіду,  вечері...
І  голосу  жодного  в  тиші.
На  дев'ять  замочків  зачинені  двері...
По  той  бік  ніхто  не  покличе…