Село не люди
От прочитала недавно я книжку Люко Дашвар «Село не люди». Чесно кажучи, даний роман змусив задуматися над багатьма речами. Тут порушено декілька проблем сільського життя:
1) всі і все про всіх знають;
2) самосуд;
3) низький рівень життя сільського населення;
і четверта, яка мене найбільше зацікавила: село — це джерело народних звичаїв, традицій, культури загалом, чи деградаційна ланка суспільства?!
Спостерігаючи за життям у тих селах, звідки походять мої родичі, поки що не зробила для себе остаточного висновку. То як?
1) всі і все про всіх знають;
2) самосуд;
3) низький рівень життя сільського населення;
і четверта, яка мене найбільше зацікавила: село — це джерело народних звичаїв, традицій, культури загалом, чи деградаційна ланка суспільства?!
Спостерігаючи за життям у тих селах, звідки походять мої родичі, поки що не зробила для себе остаточного висновку. То як?
30 коментарів
ну, цю книгу я не читав, та про село поговорити — раз плюнути (не даремно ж там живу — щось, та знаю)…
1) щодо цього — цілковита правда! до того ж гірка! для тих хто не живе в селі не зрозуміти що таке фраза:«не приїзди додому в тих рижих чоботах, бо село не пойме!!!» це дуже калічить прагнення людини до індивідуальності...є ще й інше:«а мені сьогодні цьотка маруська сказала, що ти десь там в барі сказав матерне слово(не напишу яке, бо мене вже відчитали за такі слова тут)» це, звісно не прояв індивідуальності, а щось інше, не менш негативне, адже ти не маєш права щось сказати і зробити (будь що, погане чи добре), бо цьотка маруська прсутня іп ри побитті сковорідкою свого чоловіка — п'яниці(вибачте за подробиці, село ж все знає)...і якимось невідомим чином, незримо присутня о другій годині ночі у барі(до речі, треба додати сюди ще один пункт: містичне село!)… та є і плюс, наприклад: «не встигла наталка попісяти на тест для вагітності, як ціле село їде ДО МІСТА купувати майбутньому сину петрику(бо вона колись, в одинадцятирічному віці, одній бабці сказала, що як народить сина, то буде петро!) повзуни в подарунок, бо в аптеці є телефон і тьотя, що дуже любить повідомляти всім подругам хто, що і по-скільки в неї купив»…
2) ну… самосуд, це вже гірше, хоча він зустрічається не лише у селі, але і в місті..., звісно, в селі набагато частіше. ну лінь їхати старі бабі кшисьці до міста, щоб написати в міліцію заяву на відкриття кримінальної справи за отруєння її улюбленого пса тімона(який, вибачте, какав її сусідці данусьці в кеди, внуків подарунок) і дати хабаря, щоб дануська судову справу програла. простіше дати данусьчиному песику бобіку раз палюгов по хребті і всі діла… шо зробиш? село є село!!!
3) ну, це правда, тут сміятись вже немає над чим. не всі, звісно, та є села, що реально страждають від такої проблеми, досить тяжко страждають! та знаєте, коли у сільського жителя хата згорить — у селі гроші на відбудову зібрати набагато легше, ніж у місті, там фрази: «А хто він мені?» немає(це на прикладі сусідів своїх кажу), чи наприклад, на операцію серця трирічній дівчинці, гроші збираються за півдня і без прохання: «а документики про хворобу серця показати не можете?»(це вже на прикладі власної сім'ї).
ну, але і довіра тут обгрунтована якраз твоєю, Іваночко, тезою під номером 1.
4) ні, ні в якому разі, село не деградаційна ланка суспільства, бо воно, як і інший населений пункт, спроможне дати, можливо не якийсь прибуток державі, чи ще в цьому роді, а хорошого, мислячого, розумного і працьовитиго громадянина держави! і цього ще ніхто не скасовував!
і, звичайно ж це і народні звичаї, традиції, оригінальна культура… куди без цього? куди без баби кшиськи з її культурною фразою: «а шо б ти згорів!» і традиційного і зичайного харкання в сторону одержувача прокльону(напевно думає, що плюється легкозаймистою речовиною)...)))
от таке село!!!
ти теж можеш окрему книжку писати про село, вийде такий собі блокбастер)
а я от коли приїжджаю до татусевого села (воно таке маленьке, як кажуть в народі «одна вулиця, три хати»), так от… пройдусь, наприклад, із сестрою в магазин і назад, так приблизно через тиждень мені сестра розповідає, що я вже там справжній ворог народу серед молодих дівчат, бо якщо я приїхала в кедах і нерозцяцькованих джинсах (як у більшості з них), то однозначно повідбиваю у них всіх хлопців.
Агов, люди, це смішно! Здалися мені ваші парубки, якщо я провідати рідних приїхала.
Був ще один казус, щоправда в маминому селі. Посварилася моя сім'я з одними родичами під час якогось застілля. Так через годинки дві по селі туди-назад перебігало приблизно 5 версій, з якої ж це причини посперечалась любляча родина.
і це навіть не крапля в морі!!!
а ще, знаєте, згадав випадок!
прибігла одна бабка з магазину… ну як прибігла… якщо чесно, то її привезли бо вона побачила померлого чоловіка, що спокійно купляє в склепі(то так деколи такі бабки на магзин кажуть) шкарпетки(напевно в могилі холодно в ноги, тож включаймо шерстяні шкарпетки до свого заповіту!!!))). а як так вийшло? та то просто її троха сліпувата «кумушка» декількома годинами раніше «побачила»(та шо з неї, сліпої, взяти?), як той чоловік, що влітку в ноги змерзає міняв лампочку в домі, а сама подумала, що той вішається! і шо ви думаєте? побігла просити аби не вішавсє? та де! побігла тельмом(то типу швидко!) казати, шо «той іван вішаєтьсє, бо застав маруську с тим, як його, бодай би його холєра ясна взєла, тарасом, як ті сє цюлювали!» ну і сиділи разом в хаті — чекали звістки про смерть! не дочекались — розповсюдили самі і одна прийшла в магазин… собі шось купити і новину повідомити… не повідомила… через присутність доказів протилежного.
отаке то село!!!
з сільським колоритом!)))
поможе цей пристрій не завжди!)))
просто важко збагнути, звідки в тих стареньких людей така феєрична фантазія?
чи то від життя довгого, чи від досвіду набутого!)))
знаєш вислів «все в житті побачила (ив)»…
так може це картини вже пережитого вспливають і накладаються на реальнісь…
Люблю Вас, бабуськи!
про що би ми ще поговорили з Іванкою, як не про Вас, рідних, з феєричною фантазією?
Все, літом їду по своїх селах у пошуках цікавої та пізнавальної інформації =)
там 80% реальності, лише описана та реальність з гумором, та насправді не так все і смішно… навіть, навпаки — далеко не смішно!
воно має властивість переймати багато найгірших «міських звичок» — паління малолітніх дівчат, наприклад, всякі наркотики, алкоголь і т.д.
при чому, коли в місті це вже «не модно», в селі — «пік».
з села тікають мислячі люди, бо не можуть себе зреалізувати — все одно, що мобілка на Марсі.
увага селу — тільки тоді, коли з нього можна щось вивезти, вкрасти, викрутити…
традиції забуваються, бо всюди звучить попса і «шансон». клуби — для нічних відстійників, що іменуються дискотеками, і бійок між молодиками, які не мають куди діти енергію.
в селі соромно прийти на танці у вишиванці — то про які традиції можна говорити???
традиції тримаються на одиноких людях, які не мають підтримки зазвичай.
міські мешканці, які цікавляться традиціями, можуть знати набагато більше, ніж селяни, які в тому селі живуть.
біля церков, магазинів, шкіл, барів не побачиш примітивного смітника, і кидаєш обгортки від цукерок на шматки асфальту, що звуться «центральною дорогою».
селу потрібні розумні, ініціативні люди. а проблема ось де.
місцевим районним бізнеменам вигідне невігластво селян, бо вкрасти можна більше. в цьому і вся причина. люди, що мають магазини і генделики, просто не підтримують або перешкоджають селу розвиватися — не будують дороги, не облаштовують кінозали, музеї, не спонсорують змагання. натомість платять хабарі сільській владі, аби та не заважала їм красти.
Я багато в чому з вами погоджуюсь, тому і схиляюсь більше до того, що селу властива певна деградація. Та все ж хочеться вірити в краще.
Коли ми говоримо про занедбаність, невідповідальність влади, жахливий стан інфраструктури, то це проблеми села як адміністративної одиниці. І щодо цього я цілковито погоджуюся з паном Романом.
Не можу погодитися з думкою, що деградують люди. Коли так, то варто говорити про людей взагалі, а не лише про сільських мешканців.
Неодноразово чула розповіді вчителів, які працювали у міських школах, а потім перевелися на роботу в село. Їхні висновки однозначні: в селах діти і молодь мають вищу культуру спілкування, ніж у містах. І під культурою спілкування я маю на увазі не чистоту мови, вимови і тому подібне, а такі риси як повага, ввічливість, слухняність тощо.
Щодо шкідливих звичок, то тут треба пам’ятати про дуже вагомий обмежувач — «всі і все про всіх знають». У такій ситуації, хочеш — не хочеш, будеш обережнішим, і можливостей буде менше, і наслідки відчутніші. А у вишиванках і в місті не багатьох побачиш…
Та й невігласами вихідців з села я би не називала. Хіба мало їх навчається у ВУЗах, займають високі або й керівні посади в державних установах, в бізнесі?..
На завершення хочу сказати: я, як міська жителька, яка переїхала до села у вже свідомому віці, багато чого так і не зуміла сприйняти, зрозуміти, і, напевне, вже й не зможу. Але я також бачила різні села, і вони справді РІЗНІ. Тому так однозначно про деградацію села я би говорила…
Зараз парадоксальна ситуація.
Добробут села не залежить від кількості землі, що навкруги, або лісу. В селі добра дорога і є газ тільки тоді, якщо звідти родом і має там родичів «ходячий гаманець», що при владі.
Але говорити можна довго і багато.
Коли я спробував пояснити своїм землякам, що це ганебно — влаштовувати свято з приводу газифікації і дарувати чиновникам хліб-сіль-співи сільського хору тільки за те, що вони ПОВИННІ робити — покращувати наше життя, мене негласно оголосили «ворогом своєї землі». Коли я в розмові зі священником нервово кинув «а хіба це нормально — оголошувати на службі, хто скільки пожертвував?!» — він перестав зі мною вітатися. Тоді спитати хочеться — така реакція людей — що це? Це тупість і пасивність, прищеплена роками «колгоспного життя». Хто розумніший — або сидить тихо, або тікає до міста. Це тенденція у переважній більшості випадків. І мені страшенно приємно, що є люди, які (як пані Ірина) повертаються (бо всі ми з села).
А от направити селянських людей на той розумніший, незнайомий їм шлях — ой як важко…
але хто-зна, які там нюанси.
Усі інші біди поставляються в одному комплекті з алкоголізмом.
А перехильнути чарку- це єдина розвага, що хоч якось допомагає розслабитися після тяжких буднів.
Але, до прикладу, мені дивно, чому олігархи не квапляться з цим і не вкладають гроші в села. Робочої ж сили — хоч гать гати!
Беру приклад з свого Синькова.
Дмитро Васильович — той, що продає Україні перекуплений газ, — вихідець і жертводавець, — чогось не будує ні фабрик, ні турбаз. Натомість оновлено церкву і школу — місця, де можна загітувати за партію влади, або просто змусити за неї голосувати, вказавши на нові вікна і штукатурку. Мовлять по селу про наміри земляка відкрити бізнес на рідній землі вже кілька років, але з такими фінансовими можливостями, можна припустити, що за цей час могли б вирости кілька фабрик, ферм чи турбаз.
В селі є певний канон поведінки, зовнішнього вигляду і навіть думок (!)
Єдине, що мене дратує — це те, ЩО подумають люди. Ніби їм не все одно. Ніби всі повинні жити «так як треба». Ніби вони точно знають, що треба жити саме ТАК =)
Щодо четвертого, то я схиляюсь до першої думки. Навіть з усіма його вадами село — це, в першу чергу, джерело народних звичаїв і традицій. Саме в цьому середовищі вони найдовше зберігаються.