Село не люди

От прочитала недавно я книжку Люко Дашвар «Село не люди». Чесно кажучи,  даний роман змусив задуматися над багатьма речами. Тут порушено декілька проблем сільського життя:
1) всі і все про всіх знають;
2) самосуд;
3) низький рівень життя сільського населення;
і четверта, яка мене найбільше зацікавила: село — це джерело народних звичаїв, традицій, культури загалом, чи деградаційна ланка суспільства?!
Спостерігаючи за життям у тих селах, звідки походять мої родичі, поки що не зробила для себе остаточного висновку. То як?

30 коментарів

Олег Барасій
вибач, що так багато — тема зачепила…

ну, цю книгу я не читав, та про село поговорити — раз плюнути (не даремно ж там живу — щось, та знаю)…
1) щодо цього — цілковита правда! до того ж гірка! для тих хто не живе в селі не зрозуміти що таке фраза:«не приїзди додому в тих рижих чоботах, бо село не пойме!!!» це дуже калічить прагнення людини до індивідуальності...є ще й інше:«а мені сьогодні цьотка маруська сказала, що ти десь там в барі сказав матерне слово(не напишу яке, бо мене вже відчитали за такі слова тут)» це, звісно не прояв індивідуальності, а щось інше, не менш негативне, адже ти не маєш права щось сказати і зробити (будь що, погане чи добре), бо цьотка маруська прсутня іп ри побитті сковорідкою свого чоловіка — п'яниці(вибачте за подробиці, село ж все знає)...і якимось невідомим чином, незримо присутня о другій годині ночі у барі(до речі, треба додати сюди ще один пункт: містичне село!)… та є і плюс, наприклад: «не встигла наталка попісяти на тест для вагітності, як ціле село їде ДО МІСТА купувати майбутньому сину петрику(бо вона колись, в одинадцятирічному віці, одній бабці сказала, що як народить сина, то буде петро!) повзуни в подарунок, бо в аптеці є телефон і тьотя, що дуже любить повідомляти всім подругам хто, що і по-скільки в неї купив»…
2) ну… самосуд, це вже гірше, хоча він зустрічається не лише у селі, але і в місті..., звісно, в селі набагато частіше. ну лінь їхати старі бабі кшисьці до міста, щоб написати в міліцію заяву на відкриття кримінальної справи за отруєння її улюбленого пса тімона(який, вибачте, какав її сусідці данусьці в кеди, внуків подарунок) і дати хабаря, щоб дануська судову справу програла. простіше дати данусьчиному песику бобіку раз палюгов по хребті і всі діла… шо зробиш? село є село!!!
3) ну, це правда, тут сміятись вже немає над чим. не всі, звісно, та є села, що реально страждають від такої проблеми, досить тяжко страждають! та знаєте, коли у сільського жителя хата згорить — у селі гроші на відбудову зібрати набагато легше, ніж у місті, там фрази: «А хто він мені?» немає(це на прикладі сусідів своїх кажу), чи наприклад, на операцію серця трирічній дівчинці, гроші збираються за півдня і без прохання: «а документики про хворобу серця показати не можете?»(це вже на прикладі власної сім'ї).
ну, але і довіра тут обгрунтована якраз твоєю, Іваночко, тезою під номером 1.
4) ні, ні в якому разі, село не деградаційна ланка суспільства, бо воно, як і інший населений пункт, спроможне дати, можливо не якийсь прибуток державі, чи ще в цьому роді, а хорошого, мислячого, розумного і працьовитиго громадянина держави! і цього ще ніхто не скасовував!
і, звичайно ж це і народні звичаї, традиції, оригінальна культура… куди без цього? куди без баби кшиськи з її культурною фразою: «а шо б ти згорів!» і традиційного і зичайного харкання в сторону одержувача прокльону(напевно думає, що плюється легкозаймистою речовиною)...)))
от таке село!!!
Маріанна Антонюк
браво! це варте окремого поста! ;)
Іванка Шкромида
мда…
ти теж можеш окрему книжку писати про село, вийде такий собі блокбастер)
а я от коли приїжджаю до татусевого села (воно таке маленьке, як кажуть в народі «одна вулиця, три хати»), так от… пройдусь, наприклад, із сестрою в магазин і назад, так приблизно через тиждень мені сестра розповідає, що я вже там справжній ворог народу серед молодих дівчат, бо якщо я приїхала в кедах і нерозцяцькованих джинсах (як у більшості з них), то однозначно повідбиваю у них всіх хлопців.
Агов, люди, це смішно! Здалися мені ваші парубки, якщо я провідати рідних приїхала.
Був ще один казус, щоправда в маминому селі. Посварилася моя сім'я з одними родичами під час якогось застілля. Так через годинки дві по селі туди-назад перебігало приблизно 5 версій, з якої ж це причини посперечалась любляча родина.
Олег Барасій
так-так!!!
і це навіть не крапля в морі!!!
а ще, знаєте, згадав випадок!
прибігла одна бабка з магазину… ну як прибігла… якщо чесно, то її привезли бо вона побачила померлого чоловіка, що спокійно купляє в склепі(то так деколи такі бабки на магзин кажуть) шкарпетки(напевно в могилі холодно в ноги, тож включаймо шерстяні шкарпетки до свого заповіту!!!))). а як так вийшло? та то просто її троха сліпувата «кумушка» декількома годинами раніше «побачила»(та шо з неї, сліпої, взяти?), як той чоловік, що влітку в ноги змерзає міняв лампочку в домі, а сама подумала, що той вішається! і шо ви думаєте? побігла просити аби не вішавсє? та де! побігла тельмом(то типу швидко!) казати, шо «той іван вішаєтьсє, бо застав маруську с тим, як його, бодай би його холєра ясна взєла, тарасом, як ті сє цюлювали!» ну і сиділи разом в хаті — чекали звістки про смерть! не дочекались — розповсюдили самі і одна прийшла в магазин… собі шось купити і новину повідомити… не повідомила… через присутність доказів протилежного.
отаке то село!!!
Олег Барасій
а це вже на книгу жахів про зомбі змахує!
з сільським колоритом!)))
Іванка Шкромида
Чесно кажучи, не думала, що такі казуси в житті трапляються. Тут і сміятися і плакати хочеться. Наколотять ті бабки шуму на ціле село, а потім ніхто нічо не розуміє.
Олег Барасій
в селі часто смерть на вустах у якоїсь бабульки, ма це не означає, що в селі «мерлец»!!!)))
Іванка Шкромида
я тут подумала, може, для цих бабульок варто детектор брехні придбати?
Олег Барасій
та у випадку з чоловіком і шкарпетками та бабулька на всі сто була впевнена, що той вішається!!!
поможе цей пристрій не завжди!)))
Іванка Шкромида
але це ж треба…
просто важко збагнути, звідки в тих стареньких людей така феєрична фантазія?
Олег Барасій
ой… не знаю!!!
чи то від життя довгого, чи від досвіду набутого!)))
знаєш вислів «все в житті побачила (ив)»…
так може це картини вже пережитого вспливають і накладаються на реальнісь…
Іванка Шкромида
напевно, ми докопаємось до істини, коли доживемо до тих поважних літ…
Олег Барасій
але те, що ми докопались до істини ми не відчуємо… ще жодна знайома мені бабуська, що страждає тим, зізналась, що в неї маразм…
Люблю Вас, бабуськи!
про що би ми ще поговорили з Іванкою, як не про Вас, рідних, з феєричною фантазією?
Іванка Шкромида
знаєш, я тоді також зізнаюсь: «Бабуськи, я теж Вас обожнюю».
Все, літом їду по своїх селах у пошуках цікавої та пізнавальної інформації =)
Олег Барасій
матеріалу на книгу вистачить сповна!!!
Олег Барасій
дякую…
там 80% реальності, лише описана та реальність з гумором, та насправді не так все і смішно… навіть, навпаки — далеко не смішно!
Роман Маренін
село незабаром стане деградуючою ланкою.
воно має властивість переймати багато найгірших «міських звичок» — паління малолітніх дівчат, наприклад, всякі наркотики, алкоголь і т.д.
при чому, коли в місті це вже «не модно», в селі — «пік».
з села тікають мислячі люди, бо не можуть себе зреалізувати — все одно, що мобілка на Марсі.
увага селу — тільки тоді, коли з нього можна щось вивезти, вкрасти, викрутити…
традиції забуваються, бо всюди звучить попса і «шансон». клуби — для нічних відстійників, що іменуються дискотеками, і бійок між молодиками, які не мають куди діти енергію.
в селі соромно прийти на танці у вишиванці — то про які традиції можна говорити???
традиції тримаються на одиноких людях, які не мають підтримки зазвичай.
міські мешканці, які цікавляться традиціями, можуть знати набагато більше, ніж селяни, які в тому селі живуть.
біля церков, магазинів, шкіл, барів не побачиш примітивного смітника, і кидаєш обгортки від цукерок на шматки асфальту, що звуться «центральною дорогою».
селу потрібні розумні, ініціативні люди. а проблема ось де.
місцевим районним бізнеменам вигідне невігластво селян, бо вкрасти можна більше. в цьому і вся причина. люди, що мають магазини і генделики, просто не підтримують або перешкоджають селу розвиватися — не будують дороги, не облаштовують кінозали, музеї, не спонсорують змагання. натомість платять хабарі сільській владі, аби та не заважала їм красти.
Іванка Шкромида
Та все це вірно і доволі паскудно звучить. Розуміючи суть проблеми, ніхто не кидається і не кидатиметься її вирішувати. Український менталітет «моя хата скраю». А тих свідомих ініціативних людей, які могли б вирішувати проблеми села, ми можемо виглядати з-за обрію як Месію. Можливо, колись станеться диво і хтось таки прийде рятувати село.
Я багато в чому з вами погоджуюсь, тому і схиляюсь більше до того, що селу властива певна деградація. Та все ж хочеться вірити в краще.
Ірина Голуб
В питанні деградації треба розрізняти поняття села як форми адміністративного устрою і села як спільноти людей.
Коли ми говоримо про занедбаність, невідповідальність влади, жахливий стан інфраструктури, то це проблеми села як адміністративної одиниці. І щодо цього я цілковито погоджуюся з паном Романом.
Не можу погодитися з думкою, що деградують люди. Коли так, то варто говорити про людей взагалі, а не лише про сільських мешканців.
Неодноразово чула розповіді вчителів, які працювали у міських школах, а потім перевелися на роботу в село. Їхні висновки однозначні: в селах діти і молодь мають вищу культуру спілкування, ніж у містах. І під культурою спілкування я маю на увазі не чистоту мови, вимови і тому подібне, а такі риси як повага, ввічливість, слухняність тощо.
Щодо шкідливих звичок, то тут треба пам’ятати про дуже вагомий обмежувач — «всі і все про всіх знають». У такій ситуації, хочеш — не хочеш, будеш обережнішим, і можливостей буде менше, і наслідки відчутніші. А у вишиванках і в місті не багатьох побачиш…
Та й невігласами вихідців з села я би не називала. Хіба мало їх навчається у ВУЗах, займають високі або й керівні посади в державних установах, в бізнесі?..
На завершення хочу сказати: я, як міська жителька, яка переїхала до села у вже свідомому віці, багато чого так і не зуміла сприйняти, зрозуміти, і, напевне, вже й не зможу. Але я також бачила різні села, і вони справді РІЗНІ. Тому так однозначно про деградацію села я би говорила…
Іванка Шкромида
А чому в сільських дітей вища культура і більше поваги до старших? Та тому, що їхні батьки люди робочі, не мають часу цяцькатися з дітьми, як це роблять заможні міські жителі. У вихованні все чітко і строго. От діти і знають своє місце.Ну, звичайно, не всі.
Ірина Голуб
звичайно, не всі. я взагалі не терплю стереотипів та узагальнень. тому і не схильна до поспішних висновків.
Роман Маренін
Якби ми не звертали увагу на інфраструктуру (радше, якби на неї увагу не треба було звертати, бо вона була б відмінною), то можна б говорити про моральні особливості кожного села зокрема. Але жахливий матеріальний стан сіл — це те, що узагальнює все українське село, за винятком приміських, де селяться бізнесмени і депутати.
Зараз парадоксальна ситуація.
Добробут села не залежить від кількості землі, що навкруги, або лісу. В селі добра дорога і є газ тільки тоді, якщо звідти родом і має там родичів «ходячий гаманець», що при владі.
Але говорити можна довго і багато.
Коли я спробував пояснити своїм землякам, що це ганебно — влаштовувати свято з приводу газифікації і дарувати чиновникам хліб-сіль-співи сільського хору тільки за те, що вони ПОВИННІ робити — покращувати наше життя, мене негласно оголосили «ворогом своєї землі». Коли я в розмові зі священником нервово кинув «а хіба це нормально — оголошувати на службі, хто скільки пожертвував?!» — він перестав зі мною вітатися. Тоді спитати хочеться — така реакція людей — що це? Це тупість і пасивність, прищеплена роками «колгоспного життя». Хто розумніший — або сидить тихо, або тікає до міста. Це тенденція у переважній більшості випадків. І мені страшенно приємно, що є люди, які (як пані Ірина) повертаються (бо всі ми з села).
Іванка Шкромида
Та чому тут дивуватися, коли у величезної маси селян існують тільки заклято прищеплені стереотипи. Ці люди не бачили кращого життя. Вони не знають, що у багатьох ситуаціях можна чинити по-іншому, особливо тоді, коли їм просто замилюють очі.
А от направити селянських людей на той розумніший, незнайомий їм шлях — ой як важко…
Святослав Вишинський
«Престижними» села стають за безпосередньої близькості до великих міст, перетворюючись у сусідстві з ними на пригороди для заможних міщан (i.e. с. Мамаївці біля Чернівців). Наскільки села можуть існувати за нинішніх економічних умов самостійно — питання відкрите, однак ефективність взаємодії між селами, малими та великими містами підтверджується практикою:

Алька Ситар
Я люблю своє село. В ньому спокійно і затишно. Зрозуміла це тільки після того, як почала працювати. Коли була студенткою, то ще більш-менш часто приїздила і не цінувала того всього, а як пішла «на свої хліби», то одразу відчула еклектику сільського і міського життя. Люблю я своє село. Але там, чесно, дуже важко — там, якщо не наробишся, то ні чорта не буде. ТАМ УСІ І ВСЮДИ П'ЮТЬ. Чесно, алкоголізм повсюди, чоловіки довбасять жінок. Але, може, мені видається, що цього там більше, що «всі про всіх знають» ))))))))))))
Іванка Шкромида
ой, ну знаєте з побиттям жінок — це вже занадто, вони все ж таки не раби своїх чоловіків і також багато працюють…
але хто-зна, які там нюанси.
Надія Григоренко
Що найгірше у наших селах — алкоголізм.
Усі інші біди поставляються в одному комплекті з алкоголізмом.
Іванка Шкромида
Алкоголізм це вагомий чинник всього негативного в селах, але ж людям ще, окрім того, бракує елементарної освіти, культурного розвитку.
А перехильнути чарку- це єдина розвага, що хоч якось допомагає розслабитися після тяжких буднів.
Роман Маренін
Часто село отримує поштовх до розвитку, коли там послуги чи товари надають вже не тільки для самих себе, коли відкривається якесь виробництво або ж туристичний бізнес.
Але, до прикладу, мені дивно, чому олігархи не квапляться з цим і не вкладають гроші в села. Робочої ж сили — хоч гать гати!
Беру приклад з свого Синькова.
Дмитро Васильович — той, що продає Україні перекуплений газ, — вихідець і жертводавець, — чогось не будує ні фабрик, ні турбаз. Натомість оновлено церкву і школу — місця, де можна загітувати за партію влади, або просто змусити за неї голосувати, вказавши на нові вікна і штукатурку. Мовлять по селу про наміри земляка відкрити бізнес на рідній землі вже кілька років, але з такими фінансовими можливостями, можна припустити, що за цей час могли б вирости кілька фабрик, ферм чи турбаз.
Тетяна Міхєєва
Прочитавши цю книгу, найбільше враження залишила друга проблема — самосуд. Іноді це занадто жорстоко і в перебільшеній мірі (як у книзі). Люди керуються власними «що добре і що погано» і часто не дивляться на ситуацію із об"єктивної точки зору.
В селі є певний канон поведінки, зовнішнього вигляду і навіть думок (!)
Єдине, що мене дратує — це те, ЩО подумають люди. Ніби їм не все одно. Ніби всі повинні жити «так як треба». Ніби вони точно знають, що треба жити саме ТАК =)

Щодо четвертого, то я схиляюсь до першої думки. Навіть з усіма його вадами село — це, в першу чергу, джерело народних звичаїв і традицій. Саме в цьому середовищі вони найдовше зберігаються.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте